Сльози повільно котилися по щоці. Серце ледве билося. Вона сиділа перед вікном і, тихо схлипуючи, дивилася на засніжене місто. Мабуть, ще ніколи в житті її душа так не боліла. Неподалік на столі лежав папірець з чітким діагнозом „СНІД”, а поряд величезна валентинка зі словами „Я тебе кохаю!”. Як боляче дивитись на ці два зовсім різні світи.
Той день не відрізнявся абсолютно нічим від інших. Свято в школі, щире зізнання в коханні від нього, а далі вона лише пішла до лікарні забрати аналізи крові, і ось тепер ці чотири літери на очах знищують її світ.
- Ні, це життя не для мене, мені нічого робити серед нього, серед усіх моїх мрій та бажань з таким діагнозом.
Вона повільно встала, взяла мамину аптечку. Через декілька хвилин на столі лежала купа пігулок. Сльози вже майже не капали з очей, вона абсолютно нічого не відчувала, знову сіла перед вікном і подивилася на засніжене місто, на її улюблене тихе містечко, на улюблену вулицю, на малюків, котрі ліпили снігову бабу. А далі взяла таблетки в долоню, наповнила склянку водою. Раптом у квартирі пролунав телефонний дзвінок.
- Ні, мені не варто жити, - промовила вона і випила пігулки
Увімкнувся автовідповідач:
- Доброго дня, це вас турбують з лікарні, вибачте але ми виявили помилку, результати ваших аналізів були невірні, їх спутали з іншими. Приносимо ще раз вибачення.
Серце на мить зупинилося. Вона підбігла до телефону, набрала 03
- Алло!Швидка?Допоможіть, Я ХОЧУ ЖИТИ...
